Поняття СЕЗ або, в первинному варіанті, «зон вільного підприємництва» (ЗСП), стало для СРСР актуальним в кінці 80-х – початку 90-х років. Радянськими ученими за допомогою експертів ООН була розроблена єдина концепція, що враховує підхід, що склався в країні, до проблеми вільних зон, світовий досвід їх функціонування і кон’юнктуру міжнародного ринку.  Передбачалося, що створювані ЗСП сприятимуть активізації ініціативи іноземних фірм у сфері виробництва товарів, послуг, в торгівлі, а також в інших видах діяльності на території СРСР. Упор був зроблений на плідний союз зарубіжних капіталів з вітчизняним науковим потенціалом і високими технологіями. У таких зонах мали бути організоване виробництво і збірка різних видів продукції на основі вживання іноземного устаткування, технологій і матеріалів з використанням місцевої електроенергії, сировини і робочої сили.
Згідно цієї концепції зони вільного підприємництва, зберігаючи в розумних межах експортну орієнтацію, повинні були в першу чергу сприяти насиченню країни передовими технологіями і високоякісними товарами, освоєнню зарубіжного досвіду управління, нових форм господарювання, освоєнню додаткових інвестицій.
СЕЗ створювалися як на прикордонних, так і в глибинних територіях країни, при цьому передбачалося створення режиму найбільшого сприяння, як для зарубіжних інвесторів, так і для вітчизняних підприємств. Забезпечення політичних і економічних інтересів Радянського Союзу ставилося основною задачею за умови, в той же час, максимально прискореній інтеграції в світове господарство. ЗСП розглядалися, як деякий «шлюз» між економікою Союзу, що реформується, і економіками західних країн.
Господарські потреби країни, а також інтереси самого експерименту підказували доцільність створення в Росії на основе світового досвіду відразу декількох типів таких зон:
1. комплексні зони (виробничого характеру). Вони формувалися на основі територіальних утворень від муніципальних до рівня суб’єкта Федерації. У них приймалися заходи по залученню крупних інвестицій з обов’язковим розвитком необхідної інфраструктури. Як приклад таких зон може бути приведена велика частина СЕЗ, створених в Росії, у тому числі – СЕЗ в області Калінінграда, Знахідці, республіці Татарстану і ін.
2. зовнішньоторговельні зони (вільні митні зони, транзитні зони і зони експортного виробництва) покликані забезпечувати зростання валютних вступів, у тому числі і за рахунок консигнаційних складів, здачі в оренду приміщень, проведення виставок, перевалки вантажів і їх транзиту. До зовнішньоторговельних зон слід віднести перш за все підмосковні «Московський Франко-порт» (біля аеропорту «Внуково»), «Шерри-зон» (біля аеропорту «Шереметьево») (9), «Франко-порт Термінал» (на території московського Західного річкового порту) (10).