Іран – країна ОПЕК.

У 1978 - 1979 рр. в Ірані сталася антимонархічна революція. В результаті припинила існування одна із старих в світі монатхий, яка в 1971 р. відзначила своє 2500-ліття.
Революція в Ірані різко змінила міжнародну об­становку в районі Персидської затоки і в регіоні в цілому. Більше 60 тис. американських воен­ных радників вимушено було покинути цю країну. На її території були закриті американські військові бази, припинилася діяльність американських таємних постів електронного шпигунства, у тому числі за територією СРСР, розташованих уздовж ирано-советской кордону. Іран вийшов з агресивного блоку СЕНТО, зумовивши тим самим його розпад. З Омана були виведені иран­ские війська, що допомагали пригнічувати там народне дви­жение. Керівництво Ірану заявило про відмову виконувати роль «жандарма» в Персидській затоці.
Воно розірвало дипломатичні відносини з Ізраїлем, ЮАР і Чилі, анулювало американо-іранський військовий договір 1959 р.
На запрошення низки країн руху неприсоеди­нения Іран вступив в цю організацію. Іранське пра­вительство заявило про свою підтримку справедливої боротьби арабського народу Палестини і відкрило дипло­матическое представництво ООП в Тегерані. У новій іранській конституції були зафіксовані принципи відносно повного викорінювання колоніалізму і не­допущения іноземного проникнення в країну, лик­видации іноземного панування над іранською эконо­микой, відмови від розміщення будь-яких іноземних воен­ных баз на території Ірану.
Незабаром після революції правщие круги висувають тезу про рівну от­ветственности імперіалістичних і соціалістичних держав за поглиблення міжнародної напряженно­сти і економічну відсталість країн, що розвиваються. Іранські керівники почали ставити під сумнів вигідність торговельно-економічної співпраці з СРСР. Робилися неодноразові спроби з іранського боку обчорнити різного роду техниче­ские і економічні контакти Ірану з нашою стра­ной.

У зовнішньополітичній концепції Ірану був про­возглашен одна з головних тез нового режиму «Ні Схід, ні Захід», який став видаватися исламски­ми лідерами за щось нове і унікальне в современ­ных міжнародних відносинах. Одночасно у выс­ших кругах іранського керівництва оформляється ідея про необхідність офіційного закріплення ще одного напряму в зовнішній політиці Ірану — експорт «ісламській революції». Ці концепції поступово ста­ли отримувати своє практичне втілення у внешне­политической діяльності спочатку уряди М. Раджаї, а потім М. X. Мусаві. Причому подібного роду практика приймала часом досить экстремист­ские форми. Ісламський режим не лише противодейст­вовал встановленню нормальних стосунків між Іраном і більшістю країн світу, але і об’єктивно перешкоджав розвитку нормальних стосунків між іншими країнами.